ЦИВІЛІЗАЦІЯ АБОРТІВ

 
 

ЦИВІЛІЗАЦІЯ АБОРТІВ

В Сербії ведеться справжня війна проти ненароджених, – говорить доктор Стоян Адайовіч. – Колись я сам їх вбивав, тепер намагаюсь їх захищати.



ЦИВІЛІЗАЦІЯ АБОРТІВ

Багато років доктор Адайовіч був переконаний, що аборт – це всього лиш хірургічна операція, як, наприклад, вилучення сліпої кишки.

Але настав день, який він запам’ятав на усе життя. Тоді він був студентом-медиком і, сидячи в лікарській кімнаті, впорядковував картотеку. Тим часом у кімнаті почали збиратися лікарі-гінекологи. Не звертаючи увагу на присутність студента, вони оповідали про різні випадки з їхньої практики.

Доктор Радо Ігнатовіч згадував про одну вагітну пацієнтку, яка прийшла позбутися своєї дитини. Аборт не вдався, тому що лікар не спромігся зафіксувати шийку матки. Коли ж лікарі почали говорити про дальшу долю жінки, Стоян був шокований. Він одразу зрозумів, що дантистка з найближчої амбулаторії, про яку говорять чоловіки – його мати.

– Її вже не має серед живих, але цікаво, що сталось з дитиною, якої вона хотіла позбутися? – сказав один з гінекологів.

Стоян не витримав:
– Я – ця дитина, – сказав він, встаючи з-за столу. В кімнаті запанувала гробова тиша, а за хвилину лікарі один за одним почали виходити.

У наступні роки доктор Адайовіч не раз повертатиметься в думках до цієї події. Він ясно зрозумів, що живе тільки тому, що лікар не зміг зробити аборт. Сам він такого промаху ніколи б не допустив. До нього не раз потрапляли жінки, яким не можна було зафіксувати шийку матки, але він завжди справлявся з цією проблемою. З часом він став лікарем, який робив аборти краще всіх у Белграді. Як фахівець цієї справи, він швидко перевищив свого вчителя, доктора Ігнатовіча, чия низька майстерність врятувала йому життя.

– Секрет майстерності полягає в тому, щоб “набити руку” частими операціями, – казав він, цитуючи німецьке прислів’я: “Ubung macht Meister” (майстра робить практика). Вірний цьому принципу, він робив двадцять-тридцять абортів щоденно. Його денний рекорд становив тридцять п’ять абортів. Нині йому важко порахувати, скільки він їх зробив за двадцять шість років безперервної практики, може, десь між 48 і 62 тисячами.

Довгі роки був переконаний, що аборт – так його вчили і так написано у підручниках – це хірургічна операція, подібна до вилучення сліпої кишки. Різниця тільки в тому, що з тіла жінки вилучається інший орган: в першому випадку – це шматок кишки, у другому - ембріональна тканина.

Сумніви почали зароджуватись у вісімдесятих роках, коли в югославських лікарнях з’явилось нове обладнання – ультрасонографи. Тоді на його екрані Адайовіч побачив те, що досі було невидимим: жіноче лоно і в ньому – живу дитину, яка смоктала пальчик, рухала ручками та ніжками. Як правило, через кілька хвилин те, що залишалось від цієї дитини, лежало перед ним на столі.

– Дивився, але не бачив, – згадує він сьогодні. – Все змінилось з того моменту, коли до мене почали приходити сни.

– Секрет майстерності полягає у тому, – відзначає доктор Стоян Адайовіч, – щоб “набити руку” частими операціями.
Він робив двадцять-тридцять абортів щоденно. Його денний рекорд становив тридцять п’ять абортів.
– Все змінилось, – продовжує лікар, – з того моменту, коли до мене почали приходити сни.
Сон доктора Адайовіча


Це, власне, був один сон, але він повторювався кожної ночі, тиждень за тижнем, місяць за місяцем.

Йому снилось, що він йде залитою сонячними проміннями галявиною, на якій ростуть прекрасні квіти, над ними літають різнобарвні метелики. Тепло і приємно, але його непокоїть якесь відчуття. І ось в один момент на галявині з’являються діти. Багато дітей, які бігають, грають в м’яч, сміються. Дітей багато і вони різного віку: від трьох-чотирьох років до десяти-дванадцяти. Усі вони дуже гарні. Обличчя одного хлопчика і двох дівчаток здаються йому дуже знайомими, але він не може пригадати, звідки їх знає. Він хоче порозмовляти з дітьми, але вони, побачивши його, тікають і починають кричати. А за цим усім спостерігає людина в чорному вбранні, яка нагадує монаха. Він нічого не говорить, а лише уважно дивиться.

Кожної ночі Адайовіч прокидався, вражений цим сном, і вже до ранку не міг заснути. Не допомагали ні лікувальні трави, ні снотворні пігулки.

Однієї ночі уві сні він побіг за дітьми, які тікали від нього. Йому вдалось схопити одну дитину, а вона почала кричати: “Рятуйте! Це вбивця! Рятуйте мене від цього вбивці!” І в цей момент чоловік в чорному, мов орел, кинувся до Адайовіча, вирвав дитину з його рук і зник. Доктор прокинувся, його серце калатало, немов паровий молот. У кімнаті було холодно, а йому було гаряче і тіло вкрив піт. Вранці він вирішив звернутися до психіатра, але на той день вже не було квитків і він записався на наступний.

Коли прийшла ніч, доктор вирішив підійти уві сні до “чорного чоловіка” і запитати, хто він такий. Так і зробив. Таємничий незнайомець відповів: “Моє ім’я тобі нічого не скаже”. Але лікар наполягав, і він відповів: “Мене звати Фома з Аквіни”. Це ім’я дійсно нічого не говорило Адайовічу – він чув його вперше. А чоловік в чорному продовжував: “Чому ти не питаєш, хто ці діти? Ти не впізнаєш їх?” Коли ж лікар заперечив, Фома сказав: “Неправда. Вони тебе добре знають. Це діти, яких ти вбив під час абортів”. “Не може бути, – знову заперечив Адамович, – вони ж великі. А я ніколи не вбивав дітей, які вже народились. “А ти не знаєш, що тут, в есхатонії, по другий бік життя, усі діти виростають?”– запитав Фома. Та доктор не здавався: “Але ж я не вбив двадцятирічну людину”. Його співбесідник відповів: “Ти вбив його двадцять років тому, коли йому було три місяці”.

І тоді Адайовіч несподівано зрозумів, на кого схожі двадцятирічний хлопець та дві дівчинки – на його добрих знайомих, яким він багато років робив аборти. Хлопець виглядав, як в молодості його батько – близький друг Адайовіча. Двадцять років тому він зробив аборт його жінці. А в обличчях дівчаток доктор пізнав риси їхніх мам – одна з них була його двоюрідною сестрою.

Прокинувшись, лікар вирішив ніколи більше не робити абортів.
Я тримав в руці серце, яке билось


В лікарні його чекав двоюрідний брат з жінкою. Вони домовились з ним, що він зробить їй аборт. Вона була на четвертому місяці вагітності та хотіла позбутися своєї дев’ятої дитини. Адайовіч відмовив, але родич довго благав його і врешті він здався. “Добре, але це востаннє,” – сказав він собі.

На екрані УЗД він виразно бачив профіль дитини, бачив, як вона смоктала пальчик. Відпрацьованими рухами розширив матку, вклав туди кліщі, схопив ним щось і потягнув. Глянув і побачив, що тримає ними маленьку ручку. Поклав її на стіл, й нерв відірваного плечика потрапив на місце, де було розлито йод. І ручка почала смикатись. Медсестра, що стояла поруч, крикнула: “Зовсім як жаб’ячі лапи на заняттях з фізіології!”

Доктор здригнувся, але не перервав операцію. Він хотів стерти в порох усе, що залишилось в матці, але коли витягнув кліщі, побачив серце. Воно ще пульсувало, все слабше й слабше, і, врешті, перестало битись. Тоді він вперше, не розумом, а усім своїм єством усвідомив, що вбив людину.

В очах лікаря потемніло. Його ніби паралізувало і він не пам’ятав, скільки часу це тривало. Раптом він відчув, що хтось шарпає його за плече. “Докторе Адайовіч! Докторе Адайовіч!”, – почув він голос медсестри. Виявилось, що в пацієнтки відкрилась кровотеча. Тоді Стоян Адайовіч вперше за довгі роки почав палко молитися: “Господи Боже! Рятуй не мене, а цю жінку!” Чудом це йому вдалося. І коли зняв рукавиці – твердо знав, що вже ніколи в житті не робитиме абортів.
Саботаж проти держави


Коли Адайовіч висловив своє рішення ординаторові, це викликало здивування. Адже раніше в белградських лікарнях не було випадку, щоб якийсь лікар-гінеколог відмовився зробити аборт. На Адайовіча почали тиснути, щоб він змінив своє рішення. Йому наполовину зменшили заробітну платню, звільнили з роботи дочку, сина зрізали на вступних екзаменах до ВУЗу. Його критикувала преса і телебачення, казали, що соціалістична держава вивчила його, аби він робив аборти, а він чинить саботаж ...

По двох роках нерівної боротьби доктор був на межі нервового виснаження. Вирішив наступного дня з’явитись до ординатора та сказати, що змінив рішення. Але вночі йому знову приснився Фома. Він плескав його по плечу й казав: “Тепер ти мій добрий друг! Продовжуй боротьбу!” Вранці лікар не пішов до ординатора – вирішив боротися далі.

Невдовзі Адайовіч приєднався до руху захисників життя ненароджених. Він їздив по усій Сербії з лекціями та докладами на тему абортів. Двічі йому вдалось показати на югославському телебаченні фільм Бернарда Натансона “Німий крик”, в якому продемонстровано процес переривання вагітності на екрані УЗД. Завдяки його ініціативі на початку дев’яностих років парламент прийняв проект закону про охорону життя ненароджених, але президент Слободан Мілошевіч його не затвердив. Потім почалась війна і про цей законопроект вже ніхто не згадував.

Говорячи про війну, Стоян Адайовіч ставить риторичне питання:
– Чим ще можна пояснити ці криваві події на Балканах, як не тим, що люди відійшли від Бога і припинили шанувати людське життя?
Відро, як знаряддя абортів


Щоб не бути голослівним, доктор Адайовіч розповів про розповсюджену в Сербії практику:
– Оскільки наше законодавство охороняє життя дитини тільки від першого ковтка повітря, тобто – з моменту, коли вперше почується її голос, аборти припустимо робити на сьомому, восьмому і навіть на дев’ятому місяці вагітності. Тут навіть недоречно вживати термін “аборт” – це, практично, викликання передчасних пологів. Біля гінекологічного крісла стоїть відро та, поки дитина зможе вперше подати голос, їй закривають уста й занурюють під воду. Офіційно – це аборт, і все відбувається згідно із законом: дитина не встигає ковтнути повітря.

Адайовіч цитує слова Матері Терези з Калькутти:
– Якщо матір може вбити власну дитину, то що заважатиме нам вбивати один одного.

Нині в Сербії переважна більшість абортів робиться у приватних клініках, які не подають інформації про кількість перерваних вагітностей. Згідно з підрахунками Адайовіча, на двадцять п’ять зачать припадає ледве одне народження. Двадцять чотири життя вбивається.

– Це справді війна народжених проти ненароджених, – говорить доктор, – і у цій війні я кілька разів переходив на інший бік фронту. Спочатку, ще ненародженим, був приречений на смерть, потім сам вбивав ненароджених, тепер же намагаюсь їх захищати.

У похилому віці доктор Адайовіч почав читати праці Фоми з Аквіни, про якого донедавна не знав нічого. Лікаря зацікавило, чому уві сні він побачив саме його, а не когось з православних святих. І в одному з творів він знайшов фрагмент, де Фома стверджував, що людське життя починається на чотирнадцятий день після запліднення, якщо плід чоловічої статі, і на вісімнадцятий день – якщо жіночої.

– А ким же є дитина у перші дні після зачаття? Ніким? – запитує доктор і сам же відповідає, – Мабуть те, що Фома написав, не дає йому спокою на тому світі. І слава Богу, бо завдяки цьому він не дав спокою мені!


Щороку – 53 мільйони абортів


Згідно з даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, в усьому світі щороку робиться 53 млн. абортів, а за останні 30 років їх зроблено більше мільярда. Дослідження показують, що у деяких країнах (як, наприклад, США, Росія чи Данія) аборти зробили до 2/3 жінок.

Першою державою світу, яка узаконила переривання вагітності, став у 1920 році Радянський Союз. Демократичні країни почали впроваджувати подібні закони по багатьох роках після ІІ Світової війни: США у 1973 році, Німеччина – в 1975, Італія – у 1981.

Нині серед європейських країн законодавство найбільше захищає життя ненароджених в Ірландії, на Мальті, у Польщі та у Португалії.
•••
Дата: 2004-01-23


Создан 18 окт 2005



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником